На виконання  наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 30.06. 2011 року №714 «Про затвердження Примірного положення про Консультативний центр для батьків або осіб, які їх замінюють і дітей, які виховуються в умовах сім'ї » в дошкільному закладі з 20 жовтня 2011 року створено  Консультативний центр для батьків або осіб,які їх замінюють і дітей, які виховуються в умовах сім'ї , де батьки можуть отримати консультацію щодо виховання та навчання дітей дошкільного віку.

 

Графік роботи Консультативного  центру :

 

   Понеділок -  з 09.00 до 12.00 год.

  

   Четвер  -       з  09.00 до 12.00 год.

 

До складу Консультативного центру увійшли: завідувач,методист,вихователі,психолог,лікарі,сестра медична старша.

Дитячий садок: для чого він?

У дитячому садку зростаюча особистість установлює систематичні зв'язки з дорослими і однолітками за межами своєї сім'ї, залучається до різних видів діяльності, оволодіває системою цінностей.

Група дитячого садка має два основних джерела впливу — це вихователь і самі діти.

Вихователь виступає насамперед джерелом пізнавальної інформації для дитини, моральних вимог, турботи про неї, підтримки і підкріплення її дій та вчинків. Приходить на допомогу, виявляє радість або занепокоєння з приводу її досягнень чи невдач.

Дитяча група — важливий чинник соціалізації зростаючої особистості. Вплив однолітка на дитину не менш значущий за роль дорослого у становленні малюка. Зокрема, зверніть увагу, як неоднаково реагує дитина на одне й те саме зауваження і за змістом, і за інтонацією, залежно від того, хто його висловлює — дорослий чи одноліток. За словами польського психолога Кемпінські, малюк зростає у двох площинах: майже вертикальній, де, з одного боку, перебуває недосяжний напівбог — Дорослий, і в горизонтальній площині, де, з другого боку — він рівноправний партнер-одноліток. Дитячий садок. Для чого він?

Незамінний вплив дитячого садка на самостійну активність дошкільника. Якщо сім'я опікується малюком, то дитячий садок значно більше довіряє йому, надає можливість виявляти власну ініціативу, незалежність, критичність.

Спілкування з дитиною вдома має низку особливостей. І найперше — це абсолютне розуміння батьками жестової мови дитини. За протягнутою дитячою рукою і певним відповідно інтонованим вигуком «У-у!» чи «М-м!» батьки чітко бачать потребу малюка і задовольняють її цілком. Наразі дитина росте з абсолютною впевненістю, що її розуміють. А мамині нарікання на те, що 1,5—2,5-річний малюк майже не говорить, розбиваються об її ж власну готовність зрозуміти свою дитину. Натомість спілкування дитини з вихователями вимагає від неї висловлення своїх бажань, потреб, невдоволення, ставлення до предметів, подій та людей за допомогою слів. Тому постійне спілкування з вихователями і однолітками сприяє розвитку в неї мовлення — важливого засобу взаємодії, основи соціальної поведінки. Щодень дитина удосконалює вміння висловлюватись грамотно, чітко, зрозуміло, виразно, вправляється у вияві мовленнєвих і комунікативних здібностей, засвоює визнані в групі норми поведінки.

Отже, головна перевага дошкільного навчального закладу — це можливість дитини щоденно повноцінно вільно спілкуватися з однолітками! В іграх з дітьми свого віку закладаються основи взаємодії з людьми, розвиваються вміння діяти разом, розуміти інших, допомагати і співчувати їм. Режим дня і дисципліна теж належать до переваг дитячого садка. Усі діти насправді дуже люблять порядок і режим, це батьки привчають їх до вільного плавання». Та й щоденні гарячі сніданки і обіди без домашнього печива, цукерок, сухариків з гамбургерами і жуйками підуть дитині лише на користь. Не секрет, що мами вельми рано привчають малят до фаст-фуду. Окрім цього, дитина, що пройшла через дитячий садок, легше адаптується до шкільного навчання, більше пристосована до умов навчання в школі, зокрема таких:

• працювати в групі, тобто в одному темпі, заданому дорослим;

• працювати за інструкцією дорослого;

• прийняти узагальнене ім'я «діти» і реагувати на нього;

• вміти налагоджувати стосунки з однолітками і дорослими тощо. Дошкільник, що йде у 1-й клас, оминаючи садок, частіше потерпає від зовнішньо заданих вимог до нього, його діяльності.

Любов батьківська — почуття дорогоцінне, але воно не може замінити собою педагогічного вміння і педагогічної підготовки, якої почасти батьки позбавлені.


Дорогою до садочка

Вранці батьки поспішають на роботу, а діти — ні..

Для переважної більшості батьків довести дитину вранці до дитячого садка (навіть якщо він розташований поруч з будинком чималою проблемою.

Що вже говорити про ті варіанти, коли дитячий садок розташований в іншому кінці міста, куди добиратися доводиться кількома видами транспорту?

Вранці малюки, які не виспалися, вередують, батьки починають нервувати, лаяти їх. У відповідь, діти ще більше хничуть, сльози котяться градом, а якщо ще й погода підвела, тоді — тримайся! Кепський настрій на цілий день гарантовано! Як зробити дорогу до дитячого садка веселою й цікавою — і для дітей, і для дорослих?

Беріть ініціативу у свої руки!

Якщо ваша дитина ще зовсім маленька, ініціативу доведеться брати на себе. Повільно плететься ззаду вас — влаштуйте гру Хто швидше добіжить до... того дерева, лавки, зупинки». Забігає далеко вперед — «Допоможи мені, синочку (донечко), обійти (і калюжі (кучугури, ями тощо)». Повірте, спрацьовує. Крім того, і дитини формується почуття відповідальності за іншого, впевненості в тому, що вона вже підросла і може допомогти мамі, татові, бабусі обійти перешкоди або перемогти в забігу. У дитини кепський настрій — розкажіть казку або історію про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом'ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс тощо. Фантазуйте! Якщо дитина доросліша, нехай продовжить розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвитку її уяви й мовлення.

Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або зіграйте в «Буріме»: нехай малюк скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки — ви загадуєте, а дитина «придумує». Наприклад, «бджілка» — «квітка». Один малюк 4-х років склав таке: «Пролетіла бджілка-а-а. І зраділа квітка-а-а!» І нехай спочатку це 5уде не дуже образно і складно — зате весело! Якщо вам доведеться тривалий час йти пішки, можна використовувати час, проведений в дорозі, з великою користю. Наприклад, помітити кілька кущів і звертати увагу дитини на ті зміни, які з ними відбуваються:

навесні — розпускаються бруньки, потім з'являються листочки; влітку все цвіте;

восени — листя жовтіє, сохне і опадає тощо. Потім вдома можна намалювати те, що ви бачите щодня, або вести щоденник спостережень.

Дорогою можна закріпляти з дитиною набуті нею вдома або в садочку знання. Наприклад, якщо дитина недавно ознайомилася з геометричними формами, можна по черзі з нею називати круглі предмети, потім — квадратні. Щойно малюк почав розбиратися в кольоровій гамі — попросіть назвати його предмети певного кольору, але не поспішайте. Нехай малюк засвоїть спочатку один колір, наприклад зелений, і називає предмети тільки ці кольору. За кілька днів — жовтий тощо. Словесний поєдинок.

За нагоди можна пограти з дитиною у «Тварин». Ви називаєте якусь тварину, а дитина у відповідь називає тварину на ту букву на яку ваше слово закінчилося. Наприклад, «вовк — коза». А якщо дитина ще мала, можна просто пограти у «слова» за тими самі правилами, називаючи без обмежень всі предмети, явища і на казкових героїв.

Якщо вам доводиться тривалий час стояти на зупинці в очікуванні транспорту, пограйте у «Фігури». Попросіть дитину показ як стояв би на зупинці зайчик. Нехай стане у характерну для зайчика позу, потім трішки поскаче. Це не тільки пожвавить очікування а й допоможе дитині реалізувати потребу в рухах.


Поради

щодо виховання у дітей почуття власної гідності і відповідальності за свою безпеку:

- Використайте будь-яку можливість, щоб висловити дитині свою любов.

- Оцінюйте кожну самостійну справу дитини позитивно.

- Намагайтеся помітити і похвалити дитину за зміни до кращого в її поведінці, навіть якщо вона дуже незначна.

- Пам’ятайте, що при частому зверненні до заохочення та похвали, Ви сприяєте розвитку у дитини впевненості в собі.

- Намагайтесь навчити дитину, як виправити неправильний вчинок.

- Висловлюйте своє ставлення до неналежної поведінки дитини ясно і неоднозначно, залишаючи впевненість у вмінні дитини діяти правильно.

- Розмовляйте з дитиною в тоні поваги і співробітництва.

- Залучайте дитину в процес прийняття рішень.

- Пам’ятайте, що Ви даєте дитині зразок правильної поведінки.

- Намагайтеся уникати порожніх погроз. Вчить дитину прагнути до успіху, бо успіх, визнаний дорослим, є мірилом її цінності.

- Рахуйтеся з думкою дитини. Бажано, щоб дитина мала можливість виразити своє невдоволення чи навіть обурення, коли вона повинна підкоритися правилам, що їй не до смаку. Залучайте дитину до вирішення будь-яких ситуацій.

- Не допускайте рукоприкладства, криків, погроз та образливих слів – вони можуть тільки викликати у Ваших дітей негативні емоції і неприязне ставлення до навколишнього світу.

- Намагайтесь виражати перевагу одному із дітей.

- Не очікуйте від дитини виконання того, що вона не в змозі зробити; давайте їй посильні завдання та доручення.

Шановні батьки!

Пам’ятайте, що тільки любов і шанобливе ставлення до дитини сприятимуть вихованню особистості.

ДЕСЯТЬ ВІДПОВІДЕЙ НА ЗАПИТАННЯ БАТЬКІВ П’ЯТИРІЧНИХ ДІТЕЙ

 (ПОВІДОМЛЕННЯ МОН)

 

   1. Примусово ніхто не буде готувати дітей старшого дошкільного віку до шкільного навчання.

   Ст. 8 Закону України «Про дошкільну освіту» передбачено, що сім’я зобов’язана сприяти здобуттю дитиною освіти у дошкільних та інших навчальних закладах або забезпечувати дошкільну освіту в сім’ї відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти. Батьки повинні бути поінформовані про можливі шляхи залучення дітей до здобуття дошкільної освіти. Водночас місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні створити для цього необхідні умови. Отже, дві сторони однієї дуже важливої справи: перша – відповідальність, упевненість і бажання батьків; друга – відповідальність держави за створення доступності і безоплатності дошкільної освіти.

2. Обов’язкова дошкільна освіта для дітей старшого дошкільного віку є необхідністю.

   Питання щодо обов’язковості здобуття дітьми старшого дошкільного віку дошкільної освіти назрівало вже давно, бо всі (передусім батьки) розуміли, що це необхідно. Адже це, насамперед, переваги для дитини. Подивимося на це з різних позицій: «дитина і колектив» (уміння узгоджувати свої інтереси з іншими, виховання почуття дружби, взаємодопомоги, підтримки); «дитина і соціум» (уміння спілкуватися з іншими людьми, знаходити правильне рішення і вихід з різних життєвих обставин, бажання подальшого навчання в школі); «розвиток дитини» (здійснює педагог, який володіє необхідними знаннями та може забезпечувати повноцінний комплексний розвиток дитини з урахуванням її індивідуального розвитку); «дитина і майбутнє шкільне навчання»(забезпечення рівних стартових умов для всіх дітей, фізична, психічна, моральна, мотиваційна, вольова, інтелектуальна готовність тощо). І, мабуть, тому й відсоток охоплення дітей старшого дошкільного віку дошкільною освітою щорічно зростав і натепер становить 93,5 відсотка.    У прийнятті такого рішення є переваги і для батьків, бо вони будуть упевнені, що їхні діти отримають повноцінний розвиток, і для цього буде створено необхідні умови та запропоновано різні форми здобуття дітьми дошкільної освіти.    Окрім того, практика інших країн свідчить про позитивний досвід такої роботи.

3. Ніяких спеціальних програм, а тим більше підручників, про які часто згадується у засобах масової інформації, для організації роботи з дітьми старшого дошкільного віку не потрібно.

   Освітній процес для дітей старшого дошкільного віку організовується відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти як державного освітнього стандарту та програмових вимог. Дошкільна освіта у межах Базового компонента здійснюється за Державною базовою програмою, яка є основною.    Дошкільні навчальні заклади можуть користуватися й додатковими програмами, вимоги до яких визначено листом МОН від 27.05.2010 р. № 1/9-369 «Щодо порядку розроблення програм для дошкільних навчальних закладів».    Перелік програм і видань, рекомендованих для використання в роботі у дошкільних навчальних закладах, щороку затверджується Міністерством освіти і науки України та публікується у фахових виданнях.    У роботі з дітьми дошкільного віку також можуть використовуватися програми (додаткові й експериментальні), що схвалені для використання в певному регіоні науково-методичними радами обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти. Чинні програми передбачають завдання з різних видів роботи з дітьми, в тому числі пізнавальний, мовленнєвий, логіко-математичний, художньо-естетичний, фізичний та соціальний розвиток дітей.

4. Обов’язковість дошкільної освіти для дітей п’ятирічного віку не означає заміну дошкільної освіти на шкільне навчання. Діти не повинні сісти за парти, як першокласники в школі, навчатися писати, читати тощо.

   Провідною діяльністю в житті дитини дошкільного віку залишається гра, за допомогою якої необхідно формувати передумови навчальної діяльності (дотримання правил, уміння стримувати власні бажання, якщо вони суперечать правилам гри, навчання поводитися в колективі тощо).    Заняття (групові, підгрупові, індивідуальні) не будуть дублювати шкільні уроки за формами проведення, змістом завдань, методами та прийомами навчання, способами організації дітей, не будуть підпорядковані тільки логіці майбутніх навчальних шкільних дисциплін. Одним з основних завдань педагогічних колективів, які працюють з дітьми дошкільного віку, буде створення розвивального середовища для дітей, що передбачає зміщення акцентів з проблеми його дидактичного забезпечення на створення сприятливого простору для розгортання дітьми активної, творчої поведінки у специфічних для віку видах діяльності (ігровій, пізнавальній, продуктивній, самостійній художній діяльності, спілкуванні з дорослими і однолітками тощо) і відповідно організацію роботи з дітьми в ньому.

5. Дітей старшого дошкільного віку будуть приймати до дошкільного навчального закладу протягом календарного року.

   Відповідно до Положення про дошкільний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.03.2003 р. № 305 прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється керівником протягом календарного року. І тому це не означає, що дітям старшого дошкільного віку необхідно відвідувати дитячий садок саме з 1 вересня. Батьки повинні вибрати і форму залучення дитини до дошкільної освіти і час, коли віддавати до дитячого садка, враховуючи при цьому різні чинники, в тому числі й стан здоров’я дитини.

6. Обов’язковість дошкільної освіти не означає, що діти повинні перебувати у дошкільному навчальному закладі кожного дня та протягом дня.

   Законом України «Про дошкільну освіту» (ст.11) за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють, у дошкільному навчальному закладі може встановлюватися гнучкий режим роботи, який передбачає організацію різнотривалого перебування дітей, у тому числі і короткотривалого (сьогодні в Україні функціонує більш як тисяча груп короткотривалого перебування).

7. Батьки мають право вибирати різні форми здобуття дітьми дошкільної освіти.

   Оптимальний варіант, звичайно, дитячий садок. У разі його відсутності відкриваються групи для організації роботи з дітьми старшого дошкільного віку на базі навчальних закладів або інших приміщень. Буде здійснюватися соціально-педагогічний патронат, а також діти можуть отримувати дошкільну освіту з допомогою фізичних осіб, які мають відповідну вищу педагогічну освіту та ліцензію на право надання послуг у сфері дошкільної освіти.

8. Ніяких документів про отримання дітьми дошкільної освіти не передбачається.

  Положенням про дошкільний навчальний заклад передбачено перелік документів, необхідних при прийомі дитини до дошкільного навчального закладу (заява батьків або осіб, які їх замінюють, медична довідка про стан здоров’я дитини, довідка дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтво про народження).    Прийом дітей до першого класу здійснюється відповідно до наказу міністерства від 07.04.2005 р. № 204 «Про прийом дітей до 1 класу загальноосвітніх навчальних закладів», яким передбачено, що для зарахування дитини до першого класу батьками або особами, які їх замінюють, подається на ім’я директора загальноосвітнього навчального закладу копія свідоцтва про народження дитини та медична довідка встановленого зразка. 9. Роботу з дітьми старшого дошкільного віку будуть проводити педагогічні працівники, які мають відповідну педагогічну освіту.    У дошкільних навчальних закладах з дітьми старшого дошкільного віку працюють безпосередньо вихователі. Також - музичні керівники, інструктори з фізкультури, практичні психологи.    До роботи з дітьми, які не відвідують дитячі садки, будуть залучатися ще й соціальні педагоги, вчителі шкіл, які обов’язково будуть обізнані із специфікою організації роботи з дітьми.

   10. Дії міністерства.
   Разом з Інститутом інноваційних технологій та змісту освіти, Національною академією педагогічних наук України міністерством буде розроблено орієнтир для педагогів і батьків щодо змістового наповнення роботи та очікуваних досягнень у розвитку дітей старшого дошкільного віку, а також методичні рекомендації з питань наступності в роботі дошкільних навчальних закладів і початкової школи.    Інформуємо також, що з метою широкого обговорення питань дошкільної освіти п’ятого листопада цього року буде проведено І Всеукраїнський з’їзд педагогічних працівників дошкільної освіти.    Повідомлення МОН 

6 – 7 РОКІВ – КРИЗА ЧИНІ?

Незалежно від того, коли дитина пішла до школи, у 6 чи 7 років, вона в певний момент свого розвитку проходить через кризу. Цей перелом може початися в 7 років, а може зміститися до 6 або 8 років. Криза – це норма, це добре, закономірно і необхідно. Змінюються інтереси, цінності дитини, стиль її життя. Криза 6 – 7 років – це період народження соціального „Я” дитини.   
    Криза 6 – 7 років відокремлює молодший шкільний вік від дошкільного дитинства.      До вступу в школу діти уже мають шестирічний (семирічнмй) досвід навчання: спонтанно, самостійно або за допомогою дорослих – за ці роки вони вже багато чого навчилися. Цей процес був частиною їхнього життя, він підтримувався вродженою допитливістю дитини, її активністю, потребою нових вражень.      На противагу цьому, шкільне навчання не спонтанний, а цілеспрямований, регламентований процес, що вимагає від дітей інших механізмів навчання. Зокрема, передбачається довільна діяльність, вольова регуляція поведінки, наполегливість, посидючість, терпіння й інші вольові якості.      Але шестирічні діти за рівнем свого психічного розвитку залишаються дошкільниками. Вони зберігають особливості мислення, властиві дошкільному віку, у них переважає мимовільна пам”ять – запам”ятовує те, що цікаво, а не те, що потрібно запам”ятати. Шестирічки можуть займатися однією справою не більше 15 хвилин.Їм складно розвиватися в умовах твердої, формалізованої системи шкільного навчання. Включення дітей цього віку в навчальну діяльність вимагає особливих умов – „дошкільного” режиму, ігрових методів навчання тощо. Питання про навчання в першому класі дитини шести років повинно вирішуватися індивідуально, виходячи з її психологічної готовності до школи.      Незалежно від того, коли дитина пішла до школи, вона у певний момент свого розвитку проходить проходить через кризу. Дитина зберігає багато дитячих якостей – легковажність, наївність. Але вона вже починає втрачати дитячу безпосередність, що помітно в поведінці. У школі вона здобуває не тільки нові знання й уміння, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності дитини, стиль її життя. Дитина відкриває для себе значення нової соціальної ролі – школяра, навчальну мотивацію, пов”язану з оцінюванням. Навчальна діяльність стає провідною. Формування відповідної внутрішньої позиції докорінно змінює самосвідомість. Криза 6 – 7 років – це період народження соціального „Я”дитини.
 

Батьки першокласника  

    

  Не тільки дитина переживає кризу, але й батьки, тобтовся родина. Батьків у цей період хвилює той факт, що дитина належить не тільки їм, а й широкій соціальній системі – школі, яка теж впливає на малюка. На цьому етапі може зростати напруження в родині: у дитини – через включення її в новий колектив і зміну вимог; у батьків – тому, що „продукт їхньої виховної діяльності” виявляється об”єктом загального огляду.      Завдання батьків – підтримати дитину й допомогти їй адаптуватися до нових соціальних умов, у яких з”являються труднощі:      - пов”язані з новим режимом дня (особливо це стосується дітей, які не відвідували дитячий садок);       - пов”язані з адаптацією дитини до класного колективу;       - пов”язані зі стосунками дитини з учителем, на які може накладатися стиль сімейного виховання в сфері дитячо – батьківських взаємин;      - труднощі прийняття дитиною нових вимог з боку батьків.     
Початок навчання дитини в школі вимагає від батьків гнучкості й необхідності переглядурозподілу обов”язків у родині:    
   1.Хто, якщо буде потреба, відводитиме забиратиме дитину зі школи.  
     2. Хто допомагатиме дитині виконувати домашні завдання, і в чому повинна полягати допомога дорослих.     
3. Хто займатиметься розвитком дитини в позаурочний час (гуртки, муична та спортивна школа).      4. Чи буде дитина відвідувати групу продовженого дня й чи буде з нею хтось вдома, якщо це не передбачається.    
5. Які вимоги будуть висувати до дитини як до учня й члена родини (рівень оцінювання шкільної успішності, домашні обов”язки).  
   6. Хто ходитиме на батьківські збори і братиме участь у шкільному житті дитини.    
 Від того, як вдається батькам домовитися у цих і багатьох інших питаннях, залежить успішність переживання родиною цього етапу життєвого циклу.       Величезну роль у розвитку навчальної й пізнавальної мотивації відіграє здатність учителя підтримати ті приподні потреби, які має першокласник за рахунок включення гри в навчальний процес, опори на уяву дитини, її здатність фантазувати. Діти відгукуються на те, що їм доступно, що приносить задоволення й радість. Це й створює позитивну мотивацію навчання, полегшуючи дитині перехідний період. Дитина повинна розуміти, що учитися – це одержувати знання, розвивати здібності, набувати практичних навичок, займатися осмисленою роботою.Учитися потрібно не заради оцінок, а для одержання нових знань. Тільки в цьому випадку малюк докладає зусиль, активно набуває корисних навичок й розвиває свій інтелект.  

АНКЕТИ

 

Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може успішно навчатися в школі. Шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає ходити раніше, ніж інші, але потім довго не говорить, хтось,навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви.

Відомо, що готовність дитини до школи залежить від багатьох чинників і людей, які беруть безпосередню участь у вихованні, але насамперед від батьків.

Виховувати дитину – велике мистецтво, тому що сам процес виховання – це безперервна робота серця, розуму і волі батьків.

Аби ви самі визначили, чи готова ваша дитина до школи, пропонуємо невеличкий тест.

 

Тест «ЧИ ГОТОВА ДИТИНА ДО ШКОЛИ?»

 

1.    Чи хоче ваша дитина йти до школи?

2.    Чи думає дитина про те, що у школі багато дізнається й навчатися їй буде цікаво?

3.    Чи може ваша дитина самостійно виконувати справу, яка потребує зосередженості впродовж 30 хвилин, наприклад, збирати конструктор?

4.    Чи правда, що ваша дитина у присутності незнайомих не соромиться?

5.    Чи вміє ваша дитина складати розповіді за картиною не менше як з п’яти речень?

6.    Чи може ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?

7.    Чи вміє вона відмінювати іменники?

8.    Чи вміє ваша дитина читати по складах або цілими словами?

9.    Чи вміє ваша дитина рахувати до десяти і навпаки?

10.Чи вміє розв’язувати прості задачі на віднімання та додавання одиниці?

11.Чи любить малювати і розфарбовувати картинки?

12.Чи може ваша дитина користуватися ножицями і клеєм, наприклад, робити аплікації?

13.Чи може зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?

14.Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?

15.Чи може узагальнювати поняття, наприклад, назвати одним словом овочі: помідор, морква, цибуля?

16.Чи любить ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?

17.Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?

 

Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту.

Якщо їх:

15-18 – дитина готова йти до школи. Ви недаремно з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна буде легко подолати.

10-14 – ви на правильному шляху, дитина багато чому навчилася, а запитання, на які ви відповіли «ні», підкажуть вам, з чим іще слід попрацювати.

9 і менше – почитайте спеціальну літературу, спробуйте виділити більше часу заняттям із дитиною та зверніть увагу на те, чого вона не вміє.

 

 

 

 

ЗДІБНА? ОБДАРОВАНА? ТАЛАНОВИТА?

 

 

Шановні батьки! Хочете дізнатися ваша дитина здібна, обдарована чи талановита?! Дайте відповіді на запропоновані запитання. Відповідати на запитання потрібно «так» чи «ні».

 

         1.     Моя дитина ініціативна, жвава, рухлива.

         2.     Її інтереси і захоплення досить постійні.

         3.     ЇЇ зацікавленість урівноважена.

        4.     Порівняно з однолітками виявляє інтерес і потяг     (активно виражений) до мистецтва, літератури, спорту,  природи, моделювання, техніки. (підкреслити або   записати).

        5.     Має не більше двох друзів (постійних), причому старших від себе.

       6.     Її цікавить усе загадкове, таємниче і навіть незрозуміле.

      7.     Любить багато запитувати, наполеглива в одержанні вичерпних відповідей.

      8.     Її мова розвинена, дитина має великий запас слів, добре розуміє і вміло використовує його.

       9.     Переважно намагається знайти самостійне рішення в тих або інших ситуаціях, обставинах.

       10. Не задовольняється поверховим поясненням і такими ж відповідями на свої численні запитання.

      11. Намагається дотримуватися власного погляду на ті або інші події, незважаючи ні на які обставини та обіцянки.

        12. Обов’язково (завжди) реагує на все нове.

        13. Розпочату справу практично завжди намагається довести до кінця.

        14. У суперечках відстоює власну думку, не хоче визнавати загальноприйняті погляди.

        15. У непередбачених і складних ситуаціях бере на себе роль лідера.

       16. Має помітну схильність до якогось виду діяльності або до предмета (групи предметів, іграшок, книжок тощо).

        17. Настирлива, вперта, рішуча в досягненні бажаної  мети.

        18. Виявляє неприховану потребу в підтримці дорослих.

        19. Легко знаходить і завжди має досить багато друзів.

        20. Ставить багато запитань, переважно з кола своїх захоплень та інтересів.

       21. На багатьох справляє враження не за віком старшої.

       22. Нерідко виявляє риси егоїзму або навіть безпричинної агресії.

         23. Знає собі ціну і своє покликання.

        24. Легко і часто відволікається і залишає розпочату справу (заняття), гру тощо.

        25. Майже однаковою мірою цікавиться гуманітарними і технічними питаннями.

 

Тепер підсумуємо. Якщо на запитання 1,6,12,18, 24, Ви відповіли «так», ваша дитина загалом здібна. За умови негативних відповідей на запитання 18,24 запишіть відповіді на запитання 2,3,7,10,11,13,16,17,19,20,22. Якщо всюди буде «так», є серйозні підстави гадати, що дитина по-справжньому обдарована. Коли і на останні запитання – 4,5,6,9, 14,15,21,23,25- відповіді позитивні, це може свідчити про ознаки яскравої обдарованості, навіть таланту.

скільки часу потрібно приділятидітям

 

Ось маленька розповідь шестирічної Світланки:

-                                 Ми з мамою дружимо. Разом ми буваємо, коли мама мене відвозить до школи на машині, а ще коли водить мене до лікаря. Вона мене тоді тримає на руках, коли в мене кров із пальчика беруть

-                                 А ще?

-                                 Ні, більше нічого разом не робимо. Мама працює. вона пізно повертається, коли я вже збираюся лягати спати.

Мама Світланки говорить:

-                                 Ми щодня щось робимо разом! Зранку чай п’ємо, у вихідні до магазинів ходимо, навіть до сауни й салону беру її із собою.

І мама, і Світланка розповідають саме так, як вони розуміють. Але для кожної з них зміст виразу «робити разом» свій. Бесіди з іншими дітьми ф батьками довели, що дорослі й діти розуміють це по-різному. Для дорослих достатньо, щоб малята просто перебували поруч із ними, коли вони роблять щось удома, розмовляють по телефону, ведуть машину, спілкуються зі своїми друзями й знайомими. А ось діти сприймають батьківський час як час, присвячений їм, тільки тоді, коли мами й татусі грають разом із ними, сидячи поруч, читають, слухають і зовсім не відволікаються на сторонні справи.

Приділяти час дитині означає не просто перебувати поруч. Слухати, займатися спільною справою, грати, читати – ось що це означає!

І це свідчить про те, що важливими є не тільки кількісні показники часу, проведеного нами з дітьми, скільки те, що ми в цей час робитимемо разом із ними.

Зважатимемо на те, що ми, сучасні батьки, дуже заклопотані. У нас є робота, ми повинні займатися власним здоров’ям, приділяти час своєму розвитку.

А якщо так, подумайте, що можна й потрібно робити разом із дитиною, щоб використовувати ефективно час, якого в нас так небагато.

Основне правило гарного спілкування батьків із дітьми

– геть мобільні та інші телефони, телевізор, який розмовляє навіть у фоновому режимі, і спілкування із друзями-подругами (це іноді дозволяється, але такі випадки описані окремо).

Так, малятам подобається розмішувати, помішувати, розтирати, додавати ложкою й, найголовніше, КУШТУВАТИ…

Приготування улюблених страв – чи це не чудово? Одночасно і поговорити можна, і навіть потримати дитину за руку, допомагаючи водити ложкою або місити тісто. Це і є «тісний контакт», якого так бракує дитині. Чому в списку спільних занять приготування їжі посідає перше місце? Тому, що сам процес приготування завжди неквапливий, їжа має гарний запах і викликає в дітей і дорослих відчуття спокою й затишку.

Це означає: разом ідемо в басейн і плаваємо на сусідніх доріжках. Або тато (мама) навчає малюка плавати .Не подобається  басейн? тоді грайте у футбол,волейбол ,теніс,баскетбол,бадмінтон. Головне – без крику,докорів і образ. Не можете дотримуватися  таких умов - тоді краще замініть ці заняття прогулянкою  парком або поїздкою до лісу.

Екскурсії, прогулянки, відвідування театру і концертів, зоопарку або походи до лісу – завдяки цьому корисному часу , який ви  проведете разом із дитиною, у вас з’являються спільні враження і спогади. Пригадайте,  наприклад, як улітку ви відвідали зоопарк, а малюк навіть узимку згадувати цю чудову прогулянку.

Ось ми й дісталися цього пункту. Насправді немає нічого поганого, якщо ви колись візьмете дитину до своєї дорослої компанії .Але ви повинні зрозуміти, що робите це й для дитини  також. Тому під час спілкування зі своїми друзями дотримуйтесь кількох правил:

* не відганяйте дитину від себе ;

* не дозволяйте робити критичні зауваження на її адресу ;

* не обговорюйте дитину зі своїми друзями ;

* подбайте  заздалегідь про те, щоб вона не нудьгувала (наприклад візьміть із собою її іграшки , книжки) ;

* не затримуйтесь занадто довго, дитині може стати нецікаво.

Так-так, у кіно теж можна піти .Але спочатку уважно прочитайте анотацію до фільму або мультфільму. І якщо його зміст  не викликає у вас сумніву, можете сміливо купувати квитки .Не забудьте обговорити з дитиною те, що ви побачили, запитати її,що їй сподобалось, а що –не дуже. Нехай похід у кіно буде маленьким святом спілкування.

А іноді зовсім не потрібно кудись іти, чимсь спеціально займатись й придумувати супер - програму. Достатньо залишитися самими собою. Наприклад, у вихідний  полежати до полудня в ліжку й побалакати із сином або дочкою, пограли в лото, «Монополію» або «Ерудит», піти до місцевого супермаркету за морозивом і влаштувати таке домашнє кафе, де ви будете барменом, а дитина – відвідувачем. Можна організувати піжамну вечірку – одягти піжами й робити те, що забажається. Можна провести «день навпаки» і домовитися з дитиною, що сьогодні настав той єдиний день, коли все може бути інакше, ніж завтра. Можна співати караоке, розфарбовувати величезне полотно всіма кольорами веселки, виготовляти смішний колаж зі старих журналів, улаштувати клоунську фото сесію або кулінарний майстер-клас із приготування найсмішніших бутербродів. Можна написати разом із дитиною казку й влаштувати спектакль на домашній сцені, нарядившись в одяг мами й тата. І ключовим словом тут буде саме слово «разом». А що ви робитимете – не дуже й важко.

Між іншим, гра – цілком серйозна справа. Є речі, які дитині можемо розповісти тільки ми, батьки. Ми можемо допомогти своїм дітям подолати труднощі, навчитися чогось нового, не боятися невдач і спілкування. А оскільки для дитини найголовніша діяльність – це гра, то й навчати під час гри ефективніше. Саме спільні ігри з батьками діти вважають найкращим проведенням часу.

Отже, скільки саме часу потрібно присвячувати своїй дитині, щоб їй було саме досить, а не мало й не забагато?

Зважатимемо на те, що всі діти дуже різні: комусь ми потрібні зовсім не на тривалий час, і спілкування вистачить надовго, як заряду в батарейці. А комусь із малят ми потрібні всі двадцять чотири години на добу й ще двадцять п’яту, якби вона була. Але немає таких дітей, які зовсім не потребують батьківського товариства.

Тому візьмемо за правило: хоча б вихідний присвячувати дитині (дітям).

-                                 А що мені робити, якщо лише один вихідний?

Тоді половину цього вихідного ви просто зобов’язані приділити дитині.

Щодня ввечері дуже корисно побажати малюкові на добраніч, проспівати колискову, якщо він ще маленький, поговорити про те, що гарного (або не дуже) сталося за день. Розповісти про свої радощі або труднощі. Ще краще, якщо ви і ваша дитина ввечері вирушите на прогулянку.

Як зрозуміти, що дитина відчуває брак спілкування з батьками?

Є декілька особливих моментів, що можуть бути сигналом – «Увага! Дитині бракує нашого тепла й любові!»:

* ви помітили, що малюк часто проситься поспати разом із вами або приходить у батьківське ліжко вночі;

* дитина періодично запитує: «Мама (тату), а ти мене любиш?»;

* іноді малюк починає розмовляти зовсім «по-дитячому», перекручуючи слова, як однорічна дитина;

* багато вередує, намагаючись привернути увагу;

* якщо ви попросите, щоб дитина намалювала родину, то не намалює себе на цій картинці;

* намагається постійно перебувати десь поблизу від вас, навіть якщо зайнята грою або малюванням.

Що робити, якщо ви повинні багато працювати або часто їздити у відрядження?

По-перше, зрозуміти, що попри все ви дуже потрібні вашій дитині, і ваше завдання – заповнити те, чого ви не встигаєте дати. Тому той час, який ви все-таки можете проводити вдома, ви повинні приділити своїй дитині, не відволікаючись на сторонні справи.

По-друге, потрібно розповідати дитині про свої почуття, обов’язково пояснюючи, чому ви змушені багато працювати або часто їздити. Наприклад, ви цілком можете пояснити дитині, що ваша робота пов’язана з відрядженнями (від’їздами), тому що вам потрібно обов’язково відвідувати інші міста або країни, щоб… (далі залежно від змісту вашої роботи).

Обов’язково запевняйте дитину в тому, що любите її та сумуєте без неї. Їдучи, не забудьте залишити свою фотографію, подарувати невелику м’яку іграшку, яка нагадуватиме малюкові про вас. Щодня намагайтеся поспілкуватися з дитиною навіть здалеку. Якщо є проблеми зі зв’язком, надсилайте смс-ки або телеграми, пишіть листи. А вже якщо й це неможливо, залиште вдома невеликі послання, і нехай ваші близькі віддають їх дитині щодня. Так малюк відчуватиме вашу любов і увагу, тому менше сумуватиме.

Коли ви повернетеся, не забудьте, що перший день або хоча б півдня ви повинні залишитися із дитиною, спілкуватися з нею, гуляти або робити щось разом.

Що робити, якщо дитина постійно зайнята і в неї бракує часу на спілкування?

На жаль, сьогодні дедалі частіше можна почути від батьків саме таке запитання. Діти відвідують спеціалізовані школи, гуртки й секції, вони виконують домашні завдання допізна. А хто ж створює нашим дітям таку програму й планує вільний і навчальний час? Звісно ж, ми з вами. Але чомусь у переліку розвивальних уроків, шкіл і студій немає місця для рядка «спілкування з мамою (татом)». Чомусь ми вважаємо, що поспілкуватися можна й так, мимохідь, у машині, за сніданком або за виконанням домашніх завдань. А згадайте, чи давно дитина довіряла вам свої секрети? Давно? А знаєте чому? Зовсім не тому, що вона вам не довіряє або не любить вас. Просто для такого «секретного» спілкування потрібен час… Але вихід зі складної ситуації «дитині бракує часу для спілкування» є: складаючи дитині план занять, потрібно пам’ятати про те, що слід обов’язково залишити в розкладі час для спілкування.

Що робити в тих випадках, коли дитина занадто прив’язана до батьків і ні на крок їх не відпускає?

Що ж, діти – «хвостики» - досить поширене явище. І скільки б часу батьки не приділяли таким малюкам, його все одно ніколи не буде багато.

Так дійсно буває: мама 24 години на добу прив’язана до свого малюка. А малюк вже зовсім не малюк. Але він звик постійно бачити маму або тата, тому не любить грати сам. Як правило, немає причини «залежної» поведінки. Вона формується через поєднання особливостей характеру дитини, типу виховання в родині й способу життя. Саме комбінування багатьох факторів сприяє появі спокійного стереотипу в поведінці дитини.

Упоратися з такою ситуацією, звісно ж, не просто, але якщо батьки готові співпрацювати із психологом, то можливо навіть у найскладніших випадках.

Отже, підіб’ємо невеликий підсумок.

Виявляється, нашим дітям майже завжди бракує спілкування з нами, батьками. І відбувається це не від нестачі часу, а від того, що ми не завжди розуміємо, чого саме потребують наші діти. Але ж саме ми, мами й тата, найкраще розуміємо своїх дітей. Саме ми можемо відстежити той момент, коли в дитини з’явився дефіцит спілкування, і зробити так, щоб їй було комфортно й добре.

 

 

Як зробити так, щоб дитина робила зарядку щоранку?

   Психологи вважають, що навіть найвпертіших малюків можна привчити виконувати фізичні вправи щоранку. Що роблять діти із задоволенням? Одноманітні дії або активні вправи у вигляді гри? Відповідь очевидна. Учені з Організації Nemours Foundations  дійшли висновку, що під час виконання зарядки дитячу увагу потрібно підтримувати активною. Якщо ви запропонуєте малюкові шукати іграшки, користуючись підказками, зокрема йому буде необхідно вилізти на шведську стінку або, навпаки, нахилятися, щоб подивитися під диван, дитина охоче робитиме зарядку. Ще один секрет «зарядки без проблем» - участь інших членів родини. Адже разом усе робити значно веселіше. Секрет полягає ще й у тому, що для дитини характерною є наслідувальна поведінка, малюк легше виконує те, що роблять дорослі.

 

 

 

Як навчити дитину складати іграшки на місце?

У кожному будинку, де є діти, виникає ось така проблема: іграшок багато, дитина грається, а після гри дорослим доводиться збирати іграшки за своїм малюком. Досить часто батьки привчають дітей складати іграшки на місце досить суворо. Малюка змушують складати машинки й паровозики, а у відповідь отримують протест. Як же навчити дитину прибирати за собою?

Насамперед подбайте про те, щоб дитині було зручно збирати. Іграшки слід зберігати або в контейнерах, або на полицях. Малюк повинен мати можливість іграшки в певне місце. У  дитячій кімнаті не повинно бути забагато іграшок, інакше малюкові буде складно їх збирати.

Навчіть дитину правильно прибирати іграшки. Домовтеся, де зберігатимуться машинки, конструктор і т. ін. Малюкові знадобиться певний час, щоб запам’ятати й освоїтися, тому спочатку прибирайте разом.

Не прибирайте замість дитини. Діти дуже швидко звикають до того, що «мама все прибере». Дитина повинна чітко знати, що прибирання іграшок – її обов’язок.

Якщо малюк категорично відмовляється прибирати, перетворить прибирання на гру. Можете змагатися, хто швидше наповнить свою коробку, або ж призначте символічний приз за те, що дитина встигне забрати всі іграшки за певний проміжок часу.

Головне – не забувайте хвалити малюка, навіть якщо, на вашу думку, прибирання виконано недостатньо якісно.

Чи корисний сир?

Мабуть сир – один із найдавніших кисломолочних продуктів  людства. Наші пращури квасили свіже молоко кисломолочними бактеріями й відокремлювали сироватку від твердої частини. У такий спосіб із молока вилучали найкорисніші поживні  речовини. Сир прийнято обов’язково включати в раціон дітей, вагітних жінок, хворих людей. Хімічний склад сиру досить різноманітний. Незамінні для людського організму амінокислоти, молочний цукор (або лактоза), залізо, кальцій, фосфор, ферменти, вітаміни, вуглекислота – це не повний перелік  корисних складових цього унікального продукту. Сир містить дванадцять вітамінів. За вмістом білка і ступенем його засвоєння сир перевершує решту молочних продуктів. Якщо говорити про енергетичну цінність сиру, то вона коливається залежно від жирності – від 90 до 230 ккал у 100 грамах. Сир необхідний елемент у дитячому раціоні, тому що легко засвоюється, подобається дітям своїми смаковими властивостями, а також сприяє нормальному росту кісток і зубів, зміцненню волосся та нігтів.

 

Як правильно виховувати дітей-близнюків?

Щасливі батьки, у яких з’явилися малюки-близнюки, найчастіше навіть не підозрюють про те, що виховання одразу двох малюків відрізняються від виховання однієї дитини. Звісно, нічого страшного в цьому немає. Просто мамам і татам, а також вихователям  варто враховувати особливості характеру й розвитку близнюків. Насамперед потрібно розуміти, що не можна постійно порівнювати таких малюків, незважаючи на те, що вони схожі й зовні, і за характером, і більшу частину часу проводять разом.

Іноді між близнюками виникає конкуренція за батьківську любов. Саме тут важливо не віддавати перевагу комусь одному. Ви повинні наголошувати на кращих якостях  та здібностях кожного малюка, говорити про свою любов не обом малятам разом, а кожному окремо.

Ніколи не порівнюйте близнюків, адже порівняння ображає, не дає можливості одному з дітей нормально розвиватися. Між дітьми не повинно виникати постійної конкуренції за місце під «домашнім сонцем», інакше вони сваритимуться.

Чи бувають «не дитсадкові» діти?

 

З одного боку, може здатися, що питання несерйозне, але чому ж тоді воно хвилює таку кількість батьків? Психологи й педагоги одностайні в думці, що відвідування дітьми дитячого садка є дуже корисним. Малюки звикають бути без мами й тата, здобувають навички самообслуговування, звикають до правильного режиму дня. Діти, які відвідують дитячий садок, рідше мають проблеми з адаптацією, вони легко спілкуються з іншими дітьми й малоймовірно, що в школі не матимуть друзів.

І все – таки деякі батьки вважають, що їх діти повинні перебувати вдома до школи, пояснюючи своє рішення тим, що їх дитина «недитсадкова». Найчастіше так роблять мами й тата дітей, які часто хворіють, або тих малюків, у яких виникають труднощі в спілкуванні з однолітками. Іноді проблема може мати інші причини. Занадто тривожні батьки самі не бажають відпускати від себе малюка. Або перший досвід відвідування дитячого садка виявився невдалим. Зрештою, батьки прирікають дитину на проблеми, яких можна було б уникнути. Для того щоб зрозуміти, що вашому малюкові не підходить режим дитячого садка, його правила й ті дорослі, які там займаються вихованням, питанням харчування й догляду за дітьми, мало декількох днів і навіть тижнів. Вам знадобиться два-три місяці, протягом яких дитина зможе адаптуватися до нових умов. Якщо малюк часто хворіє, то краще приділити більше уваги його загартовуванню, аніж забирати його з дитячого садка.

І нарешті, ваше ставлення до садка повинне змінитися. Знайдіть таких педагогів і такий садок із прийнятими для вас умовами утримання, що 

б ви були спокійні за свою дитину.

 

Як привчити дитину допомагати вдома?

 

 

 

Одна з головних особливостей поведінки дитини – її

прагнення й бажання копіювати поведінку дорослих.

Тому принцип «Роби, як я!» повинен стати для вас основним, якщо ви прагнете, щоб дитина допомагала вам удома. Подавайте приклад, демонструйте, що ви виконуєте цю роботу із задоволенням.

Якщо дитина виявила ініціативу й зробила вдома щось корисне (випрала, підмела, вимила посуд тощо), але зробила це «як уміла», не сваріть її, а навпаки, похваліть. І покажіть, як правильно віджимати ганчірку, начисто вимити тарілку, акуратно підмести підлогу. Розповідайте всім домочадцям , який у вас є тепер новий помічник. Тоді малюк обов’язково захоче допомогти вам знову.

Запропонуйте дитині вибрати собі постійний обов’язок. Винести сміття, погуляти із собакою, почистити картоплю -  головне, щоб цей обов’язок був корисним для всієї родини.

Як навчити дитину завязувати шнурки?

 

Можна, звісно, утішатися думкою, що все саме собою вийде, але дещо згодом. Можна радіти винаходу липучок і гачків. Але все-таки рано або пізно доведеться визнати, що навичка зав’язувати шнурки не такий уже пошук, і дитина може опинитися в незручній ситуації через своє невміння.

Отже, не важливо, чи мав ваш малюк невдалий досвід, чи він робить першу спробу шнурування черевиків. Ось кілька простих порад і правил, що обов’язково допоможуть вам навчити дитину зав’язувати шнурки.

1.    Не вчіть дитину зав’язувати шнурки наспіх. Ваше роздратування тільки зашкодить справі.

2.    Коли ви показуєте дитині, як правильно шнурувати шнурки, станьте в нього за спиною або посадіть дитину на руки до себе спиною.

3.    Доберіть такі черевики або кросівки, щоб шнурки легко просмикувались в отвори.

4.    Дитині буде простіше, якщо ви виберете досить товсті шнурки, що легко тримати в руках.

5.    Хваліть малюка, навіть якщо в нього вийшло просмикнути шнурок лише в одну дірочку.

6.    Можете тренуватися на іграх-шнурівках або  татусевих черевиках – так дитині буде веселіше.

7.    Розвивайте дрібну моторику дитини за допомогою ігор і вправ пальчикової гімнастики. Малювання, аплікація, ліплення, конструювання, бісероплетіння є чудовими тренажерами для пальчиків малюка.

 

Чи можна ставити дитину в куток?

 

 

Зважаючи на мету і на скільки часу. І ще – у який куток. Таке покарання використовують батьки, які прагнуть хоч у якійсь спосіб зупинити дитину, яка їх не слухається. «Постій і поміркуй!» - наказують вони малюкові й сподіваються, що цей метод буде ефективним. Так, це значно краще, ніж бити дитину та кричати на неї. Але це батьківський самообман – вважати, начебто такий спосіб буде і насправді ефективним. Адже сьогодні виховання ґрунтується зовсім на інших засадах, ніж це було раніше. І якщо наші батьки і ми ставилися до своїх мам і татусів як до дорослих, то сьогоднішні діти сприймають нас швидше як рівних. Тому не дивуйтеся, якщо дитина раптом вийшла з кутка, незважаючи на ваші накази і заборони. Чи можна нашкодити таким покаранням? Так. Якщо ви силоміць тривалий час утримуватимете дитину в кутку, якщо куток знаходиться в темній кімнаті або в місці, що викликає в дитини тривогу. Тому краще запропонуйте малюкові поміркувати про свій учинок десь інде.

 

Як боротися з дитячою істерикою?

 

Для того щоб придумати свої унікальні способи роботи з дитячою істерикою, яку влаштовує дитина, пропонують усвідомити ситуацію.

·       Для початку визначте, яку саме поведінку ми називаємо некерованою.

 Некерованість це:

-        істерика з лементом;

-        істерика з лементом і катаннями на підлозі;

-        випрохування іграшок у магазині;

-        капризи;

-        відмова щось робити, кудись іти;

-        вигукування поганих слів, спроби вдарити дорослого, ламати й трощити іграшки;

можливо, ще якась дитяча поведінка, що викликає у вас почуття безпорадності.

Потім припинить присаджувати дитину, соромити її, порівнювати з іншими дітьми, кричати на неї, смикати.

І нарешті, коли ми вже все знаємо, застосуймо наші знання на практиці ( якщо дитина буде дійсно некерованою).

 

«+»

«-»

Сідаю, щоб опинитися  на рівні погляду дитини

Піднімаюся н6ад дитиною

Говорю спокійно, не занадто голосно, але емоційно

Голосно кричу

Оцінюю тільки те, що відбувається зараз : « Я знаю, що ти зазвичай так не поводишся, але сьогодні  ти мене засмучуєш»

Оцінюю дитину взагалі: ти погано поводишся, ти поганий хлопчик (дівчинка), ти не слухняний

Ні коли не порівнюю з іншими дітьми

Говорю: «Дивися, а Вова так не поводиться!»

Запевняю: «Ти в мене молодець, дорослий і самостійний. Можливо, ти просто стомився, зараз заспокоїшся, і ми підемо разом гуляти (їсти спати, збирати іграшки та ін..)»

Говорю: «Дорослі діти так не поводяться!»

Торкаюся плечей, беру за руку, обіймаю

Смикаю за руку, хапаю за плечі, трясу, різко підіймаю

 

 На час залишаю кімнату, щоб дитина припинила кричати, але потім досить швидко повертаюся

Виходжу з кімнати, тривалий час не повертаюся

 

 

 

 

 

Чи можна привчити дитину до книг від самого народження?

 

Відповідь на це питання однозначна. Сприйнятливість малюків дає нам можливість. Звісно ж , діти до року ще не можуть читати, але слухають із задоволенням. П’ятнадцятихвилинне мамине або татусеве читання вголос поступово привчає дитину вслухатися в текст. Звісно, дитина поки ще не розуміє зміст сказаного, однак вона сприймає інтонації, паузи, звикає до ритму батьківського мовлення. Поступово малюк починає виділяти в тексті знайомі слова й радісно реагувати на них. У такий спосіб можна не тільки привчати малюка слухати текст, але й розвивати його фонематичний слух. Надалі це допоможе йому  швидше навчитися говорити, а в школі – грамотно писати.

·        Читайте дітям якісні твори. Діти до року чудово сприймають віршований текст. Чим старшою є дитина, тим легше їй слухати прозу.

·       Прослуховування літературних творів також розвиває пам’ять дитини.

·       Після того як малюкові  виповниться півроку, цілком можна давати до рук книги з тканини або цупкого картону. Розглядаючи картки, малюк поступово захоплюється та із задоволенням грає з книжкою.

·       Якщо у вас немає можливості читати малюкові щодня, у пригоді стануть аудіо книги. Начитані відомимипрагнення й бажання копіювати поведінку дорослих.font-size:14.0pt акторами, вони дуже подобаються дітям.

 

 

Коли потрібно починати чистити зуби дитині?

Приблизно в шість - вісім місяців у малюків з’являються перші зубки – молочні. Уже до двох з половиною років дитина має двадцять нових зубів. Стоматологи у відповідь на питання «Коли починати чистити зубки дитині?» дружно відповідають: «Відразу щойно ви помітили в роті малюка перші різці. І нехай спочатку це не занадто зручно робити , проте поступово малюк звикне до того, що така процедура необхідна й безпечна».

·       Якщо дитина поки не дозволяє почистити свої зубки щіткою, можна взяти чистий шматочок марлі, змочити його в кип’яченій воді й протерти його зубки.

·       Купуючи дитячу зубну щітку, вибирайте тільки ту, у якої маленька голівка й м’яка щетина, щоб не зашкодити ніжним яснам малюка.

·       Чистити дитині зуби потрібно двічі на день, зранку і ввечері після їжі.

·       Вибирайте зубну пасту, що відповідає віку дитини.

·       Це важливо, тому що поєднання фтору в пастах для дорослих є шкідливим для малюків.

 

Чи правда що лівші встигають у школі гірше за правшів?

 

Дійсно, такі дані нещодавно опублікували британські дослідники. Причому діти, які однаково успішно користуються обома руками, також виявилися менш успішними в навчанні, ніж діти – правші. Інтелектуальні тести, що провели вчені, демонструють відставання лівшів у середньому на 1%. При- чому більшою мірою це проявляється в дівчаток. Однак такий факт ніяк не повинен засмучувати батьків ліворуких малюків. Адже в природі все компенсується. І якщо середні показники свідчать про якесь відставання, то залишається доведеним той факт, що саме  з-поміж  лівшів більше геніїв і талановитих людей.

·       Гай Юлій Цезар, Наполеон Бонапарт, Карл Великий, Вінстон Черчилль, Леонардо да Вінчі, Альберт Ейнштейн, Ісаак Ньютон, Пабло Пікассо, Альбрехт Дюрер, Огюст Роден, Пітер Пауль Рубенс, Анрі Тулуз- Лотрек- це не повний перелік геніїв-лівшів, який повинен заспокоїти батьків.

·       Діти - лівші дуже добре малюють і ліплять із пластиліну, саме від них ви почуєте нестандартні ідеї й рішення.

·       Музичні здібності й абсолютний слух притаманні лівшам. Отже, мамам і татусям буде чим пишатися, навіть якщо оцінки в школі неідеальні.

Що робити, якщо дитина не реагує на прохання,

 поки на неї не прикрикнеш?

Не кричати! Це перше, що потрібно зробити. Потім непогано було б проаналізувати типові ситуації, за яких так відбувається. Розберемо таку ситуацію.

Дитина дивиться телевізор і не бажає йти спати.

-        Сергійку, іди спати, уже пізно.

-        …

-        Сергійку, я кому сказала, іди спати, уже пізно.

-        …

-        Якщо ти зараз же не підеш спати, то я не дозволю тобі цілий місяць дивитися телевізор.

-        Ну мамо, я ще десять хвилин подивлюся.

(за 10 хвилин)

-        Сергійко, я кому сказала, щоб ішов спати, уже пізно!!! (Лемент)

Як би могла вчинити мама, щоб не кричати на дитину, не погрожувати їй, не доводячи ситуацію до конфлікту?

(Перш ніж вимкнути телевізор)

-        Ти ж пам’ятаєш, Сергійку, про що ми з тобою домовлялися? о 20.00 ти сам вимкнеш телевізор. Якщо хочеш, ми можемо погуляти з тобою перед сном або я можу тобі почитати.

-        Мамо, але там фільм су перський, а спати я ще не хочу.

(о 19.55)

- Сергійку, за п’ять хвилин буде восьма година. Можеш збиратися на прогулянку. Розповіси мені, що за фільм ти переглядаєш? Якщо фільм ще не скінчився, можна буде переглянути його в записі, я допоможу тобі його знайти.

(Сергійко вимикає телевізор.)

-        Молодець! Ти тримаєш своє слово, як справжній чоловік.

У першому випадку мама не нагадує синові про те, що існують «правила гри», які насправді є в кожній родині. Отже, вона демонструє синові, що ними можна зневажати. Її роздратування поступово накопичується й перетворюється на агресію. Мама не отримує відповіді, хоча кілька разів намагається достукатися до дитини. Зрештою – яскравий конфлікт, у якому мама гнівається на сина.

У другому випадку мама посилається на правила, встановлені в родині. Швидше за все, їх обговорили раніше, і тепер мамі залишається лише нагадати про них синові. Вона пропонує йому не відразу йти спати (дитині складно переходити від неспання до сну занадто різко), а вибрати – прогулянку або читання книги разом. Тобто вона залишає синові вибір, хоча й наполягає на тому, щоб він вимкнув телевізор. Мама хвалить Сергійка за те, що він дотримав слово.

Зрештою пропоную кілька правил, що допоможуть батькам виховати дитину.

Покарання не повинне бути частим

Саме часті покарання роблять дитину несприйнятливою до наших спроб її виховати.

Покарання має бути заслуженим

Це про те, що карати просто «під гарячу руку», «для профілактики» або «за компанію» не лише неправильно, але й шкідливо для дитини.

Покарання повинне бути зрозумілим

Тобто дитина повинна розуміти, за що саме її покарано. Поясніть їй: я караю тебе, тому що ти … Ми домовлялися з тобою, що в такому випадку ти … (розповідаєте про те, яке покарання тепер набуває чинності).

Покарання має бути короткочасним

Дитина поки ще не може сприймати занадто «тривале» покарання. І якщо ви позбавляєте її «комп’ютера», телевізора або прогулянки, то не можна робити це на місяць або навіть більше. Поступово малюк забуде, за що саме його покарали, і дивуватиметься, чому це він не гуляє разом із дітьми. Такі тривалі заборони, як правило, порушують не лише діти, але й самі батьки.

Покарання повинне бути відомим

Дитина повинна знати «правила гри», тобто мама й тато обов’язково мають домовитися про те, що в родині можна, а що – ні, довести це до відома дитини. Так само вони мають повідомити, що ж відбудеться, якщо дитина порушить правила й заборони, тобто якого покарання їй доведеться зазнати.

Покарання повинне бути чесним

Не можна карати дитину за те, що ви, дорослі, робите самі.

Покарання має відповідати віку

Наприклад, не можна карати вже дорослу дитину принизливим стоянням у кутку або миттям підлог у всій квартирі.

Покарань не повинно бути занадто багато

Не можна придумати дитині відразу кілька покарань за одну провину або покарати на дуже тривалий строк. Не можна відкладати покарання: дитина може забути, за що вона покарана, або дуже переживати, очікуючи на покарання.

 

Хай вам щастить у вихованні!

 

 

ВЗІРЦЕВИЙ ТАТО?  ЦЕ РЕАЛЬНІСТЬ!

 

 
Психологи виділяють такі риси, які мають бути притаманні хорошому батькові:
1.    уміти й, головне, хотіти пояснювати дитині нові незнайомі речі та явища; 2.    хвалити, якщо маля робить успіхи; 3.    бути завжди на зв’язку – щоб дитина будь-якої миті могла звернутися до батька; 4.    демонструвати дитині бажання вислухати та допомогти; 5.    мати спільні заняття, хобі; 6.    активно цікавитися успіхами свого малюка; 7.    матеріально забезпечувати дитину.   Щоб ви могли відповідати всьому зазначеному, декілька практичних порад представникам сильної статі.
 
  ПОРАДА ПЕРША: усвідомлення.
 
  Природа все налаштувала так, що чоловіки, на відміну від жінок, не почувають бурхливих спалахів ніжності та любові до своєї дитини. Недарма кажуть, що любов матері безумовна,а любов батька треба заслужити. У такому разі найголовніше, що ви відчули себе татом, а це допоможе вам подружитися зі своєю дитиною та засвоїти її любов. Для того щоб усвідомлення себе батьком сталося якомога раніше, важливо налагоджувати контакт із дитиною відразу після її народження. На цьому етапі не зайве буде поговорити з власним «я» на тему: «Хто для мене це маля?». Цікавий факт: саме з народженням дитини в чоловіка міцнішає інстинкт захисту, оскільки виникає гостра потреба забезпечувати та захищати дружину і маля.
 
  ПОРАДА ДРУГА: не тікати.  
 
Дитина з’являється в оселі,й розгублений тато шукає шляхів відступу. Не тому, що не хоче бачити малюка, а через брак інформації й досвіду, що та як робити. Ви соромитися спитати когось поради? У сучасному світі існує безліч способів отримання потрібної інформації: книжки, інтернет, журнали, навіть курси. Головне – ваше бажання.  
 
ПОРАДА ТРЕТЯ: власні хитрощі.
 
  Не думайте, що лише мати вміє спілкуватися з дитиною так, що інші тільки руками розводять: і як вона вміє заспокоювати маля? Ви теж так зможете. Найважливіше тут – власний стиль та винахідливість, адже,якщо копіюватимете когось, користі буде мало. Це надзвичайно добре, якщо тато і малюк мають якісь особливі слова, знаки, жести, погляди.
 
ПОРАДА ЧЕТВЕРТА: спільні ігри.  
 
Діти на ранніх етапах розвитку легше сприймають інформацію, подану в ігровій формі. Татусям зазвичай легше гратися з хлопчиками, адже із сином можна робити фізичні вправи, показувати йому різні спортивні ігри, та і загалом скільки існує суто чоловічих забав! А от із дівчатками складніше, відтак батько, не знаючи, як гратися з донечкою, починає взагалі уникати будь-яких ігор. Насправді ж тут не треба віддавати перевагу певним забавам. Головне – демонструвати, що вам гратися з дитиною неймовірно цікаво. А фізичні вправи для дівчаток не менш корисні, аніж для хлопчиків. У будь-якому разі важливий не стільки зміст вашої гри, скільки спілкування малюка з батьком, те, що у вас є спільні справи. Повірте, у майбутньому ваша дитина не раз із теплотою згадуватиме ті часи. Якщо ви нині витратите лише 15-20 хвилин на те, щоб трішечки побавитися з малюком (хоча б лежачи на дивані), то згодом не матимете проблем у стосунках із дитиною. Іноді тато спеціально обирає якийсь вихідний день і цілковито присвячує його синові чи дочці (навіть якщо не має відповідного настрою). Однак, як стверджують психологи, таке не принесе користі ані малим, ані дорослим. Краще вже гратися з дитиною не надто довго, але часто, та неодмінно охоче, аніж упродовж цілого дня раз на місяць, проте змушуючи себе до того.  
 
ПОРАДА П’ЯТА: демонструйте свій захист.  
 
Дитина понад усе на світі потребує саме батьківського захисту від власних страхів, від небезпек навколишнього світу, а також … від надмірної опіки матері. Батькові поради щодо поведінки в суспільстві дитина іноді сприймає досить легко, і вони надають їй упевненості щодо своєї безпеки. Незайве пам’ятати, що для вашої дитини, ви – герой! Отож ви можете все на світі, й, звісно, легко подолаєте будь-який дитячий страх. Наприклад, мами часто обмежують дитину, весь час намагаються бути поряд із малям. Тато, навпаки, дає більше простору для ігор, менше опікає, виховує самодисципліну.
 
ПОРАДА ШОСТА: підтримуйте дисципліну.  
 
Більшість татусів на запитання: «Як ви підтримуєте дисципліну у вашої дитини?» - відповіли: за погану поведінку треба поставити в куток чи пригрозити взяти пасок. Або – «Це в нас робить мама …». Певна річ, обидві позиції хибні: і тато тиранічний, і тато поблажливий. Відомий психолог Бенджамін Спок пояснює такі перепади в татусевих моделях поведінки простим незнанням того, як треба налагоджувати стосунки з малюком та підтримувати дисципліну. Тому одні не хочуть бути надто поблажливими, інші – вкрай суворими. Насправді краще обирати «золоту середину»: не бійтеся бути у певних випадках суворим, в інших – милостивим. Головне – співвідносити провину та покарання, з’ясовувати причину негативної поведінки. Якщо дитина знає, що її розуміють, вона впевнена в тому, що має найкращого батька.  

Ви щось обіцяєте своїй

 

дитині

Як часто ми, дорослі, бажаючи позбутися наполегливого прохання свого малюка, зовсім не вдумуючись у сенс його слів, поспіхом щось йому обіцяємо. У цей момент ми й не здогадуємось, яке значення має для дитини наша відповідь, а вона містить щось дуже важливе. Маля сприймає обіцянку дорослого як щось непорушне й обов’язкове. І коли батьки не виконують того, що обіцяли своїм дітям, вони формують у дитини надзвичайно небезпечні риси: здатність обманювати, не дотримуватися свого слова, необов’язковість у всьому…

Пам’ятайте: якщо ви щось  пообіцяли дитині, то виконайте за будь-яких  умов – це буде найбільш наочним та показовим уроком для маленької дитини. І навіть більше: якщо у вашій присутності хтось із дорослих дав дитині слово і не дотримав його, присоромте дорослого, нагадайте про обіцянку. Усе це свідчить про те, що обіцяти ви можете лише тоді, коли у вас є стовідсоткова впевненість у тому, що дотримаєтеся своєї обіцянки.

Якщо ви не впевнені у власних можливостях, краще скажіть дитині: «Не знаю, чи зможу це зробити. Поки що нічого не обіцятиму…» І якщо дитина засмутиться, розплачеться, це не так страшно – травма буде набагато легшою, ніж у ситуації «невиконаної обіцянки». А ось якщо ви скажете неправду, то завдасте своїй дитині травми на все життя. В її очах ви станете ошуканцем, і реабілітувати себе вам буде дуже складно.

ЗЛОЧИН І ПОКАРАННЯ

 

 

 

 

 

МАЛЕНЬКОГО ПУСТУНА

 

 
 

 

Мабуть, не знайдеться жодної дитини, яка хоча б раз не поводилася «погано», «негідно», «не слухалася», «бешкетувала», «вередувала». І вже напевно не можна відшукати жодного дорослого, який жодного разу не карав свою дитину.

Пропоную провести невелике дослідження й розібратися в цьому непростому питанні. А почнемо ми з того, що дізнаємося:

 

Чому діти немов «напрошуються» на покарання?

Так відбувається з різних причин. Наприклад, у батьків завищені вимоги до дитини, і малюк не може поки досягти тієї заповітної планки й бути занадто гарним. Або він стомився й більше не може поводитися спокійно. Його нервова система «дає» збій, і малюк буквально «божеволіє» на очах у розгубленої мами.

Трапляється й так: у родинах, де дитину виховують обоє батьків (а іноді до процесу долучаються ще й бабуся з дідусем), кожний із дорослих ставить різні вимоги, що суперечать одна одній. І як би не намагалася дитина бути гарною для всіх улюблених людей, десь вона обов’язково припуститься помилки й отримає свою частку покарань.

Можлива й така ситуація: сьогодні мама дозволила те, що заборонила ще вчора. А завтра, коли дитина скористалася цим дозволом, покарала свого «неслухняного» спадкоємця. Тобто в цьому випадку простежується непослідовність вимог дорослого.

«Неслухняними» можуть здаватися гіперактивні діти, які не завжди можуть контролювати свою поведінку належним чином. І не їх провина, що малюки не можуть відповідати батьківським очікуванням.

Мабуть, ситуації можна називати досить довго, але зміст кожної з них полягає в такому:

Перш ніж карати дитину, спробуйте зрозуміти причини її поведінки.

 

Як почувається дитина, яку покарали?

 

 

Я не знаю таких дітей, які байдуже ставилися б навіть до найпростішого і, на перший погляд, невинного покарання. Ось якої думку вони самі про почуття, що відчувають у момент покарання:

* мені страшно, здається, що всередині в мене вогненна куля і вона зараз лусне;

* я тремчу й боюся підняти голову, на маму боюся дивитися, дуже хочу, щоб вона швидше пішла на роботу;

* мені боляче, і я потім тривалий час плачу й не можу заспокоїтися;

* я прагну сам собі заподіяти біль, щоб тато мене не карав;

* я ведмедика обіймаю й мовчу, а мама сердиться ще більше;

* у мене коліна ось так тремтять і навіть голова, а потім, коли мене вже покарали, тоді відразу стає добре.

Це відчуття лише шістьох малят, яких батьки карають зовсім по-різному.

 

 

А як почуваються мами й тата, які карають своїх дітей?

 

Тато Вадим: «Як я почуваюся? Просто жахливо. Отже, у мене забракло сил, терпіння, розуму, зрештою, щоб зрозуміти дитину й знайти до неї ключик. І я зірвався, насварив. А в мене поганий характер – нізащо не попрошу пробачення, якщо не правий. Ось і виходить, що я, замість того щоб отримати від дитини бажане (потрібно було вчасно вирушити до садочка), просто повівся як поганий батько. Дочка ридає, я засмучений, до садочка спізнилися. Ані результату, ані поваги».

Тато Віталій: «Намагаюся не давати волю емоціям. Без покарання виховання є неможливим, про це ще Макаренко писав. Дітей карали, карають і каратимуть. Раніше в школі тримали різки з певною метою. Загалом, можу сказати, що я досить хороший батько, хоча іноді мені здається, що з покаранням я передаю куті меду».

Мама Анжеліка: «Переважно. По-перше, тому що пам’ятаю, що я відчувала у своєму дитинстві, коли мене мама карала. Мені здавалося, що я дуже самотня, нікому не потрібна. Я засмучувалася, коли мама на мене кричала, і пообіцяла собі, що на своїх дітей не кричатиму ніколи. Тому мене турбує почуття провини, мені соромно, але нічого не можу вдіяти із собою».

Мама Віра: «Злюся на себе за те, що знову зірвалася. Причому розумію, що караю свого пустуна за те, що сама коїла в дитинстві. Але стала якась нервова, зриваюся постійно, кричу й навіть нецензурні слова вживаю».

Як бачите, почуття батьків різняться, але радості від того, що вони карають дітей, слава богові, ніхто не відчуває.

 

Як саме батьки карають своїх дітей?

Коли я запитала батьків, від чого залежить «сила» і «зміст» покарання, то відповіді отримала такі: «від того, що дитина скоїла», «від того, чи стомилась я на роботі», «від часу доби (увечері я вже не такий спокійний), «від того, чи голодна я», «від стану здоров’я дитини». Отже, не завжди покарання залежить від того, у чому й наскільки провинилася дитина.

Ось цікаві результати опитування батьків за темою: «Як ви караєте свою дитину?

·       Шльопнути по попці або по руці: 62%;

·       позбавити задоволення,розваги, прогулянки: 37%;

·       позбавити перегляду телевізора: 20%;

·       не розмовляти з дитиною: 17%;

·       побити: 14%;

·       позбавити грошей на кишенькові витрати: 14%;

·       позбавити солодощів: 11%;

·       конфіскувати іграшку: 7%;

·       замкнути в кімнаті: 5%;

·       дати ляпаса: 2%;

·       відправити спати без вечері: 1%;

·       інше: 9%.

Зверніть увагу на те, що 64% батьків використовують у своєму педагогічному арсенал valign=і фізичне покарання.

 

А може покарання скасувати взагалі?

 

Добре б так і зробити, тоді й проблеми б зникли. Але насправді розумне покарання не шкодить, а допомагає дитині. Якщо батьки дотримуються причиново-наслідкових зв’язків (провина – покарання), якщо дитина не відчуває «кордонів» і потребує м’якої корекції, якщо вона робить таке, що загрожує її життю, то, мабуть, без покарань не обійтися.

 

Чому не можна карати дитину фізично?

Тому що це дуже принизливо. Наприклад, у багатьох світових культурах ляпас вважається приниженням іншої людини. тому що дитина не може відповісти вам тим самим, і в цьому полягає найголовніша несправедливість фізичного покарання.

Тому що, роздаючи «безневинні» ляпаси й стусани мимоволі демонструємо дитині приклад агресивної поведінки, і вже за короткий час вона засвоїть, що бити – це нормально. І якщо вам скаржитимуться, що ваша дитина б’ється в школі або в садку, то претензії ви можете пред’являти тільки до себе.

Моя бабуся, яка впродовж усього життя працювала вихователькою в дитячому садку, досить часто запевняла мене: «Щось ти розбалувалася, зараз я тебе відшльопаю». Я трішки заспокоювалася, але мене така погроза, вимовлена цілком миролюбним тоном, не лякала, а швидше, навпаки.

Головне питання, яке батьки повинні поставити собі: «А що я робитиму завтра, якщо раптом дитина мене не слухатиметься?»  Тобто яке покарання я придумаю, щоб дитина була керованою, якщо я сьогодні її відшльопала або била ременем? Адже поступово страх в дитини зміниться на апатію і байдужість.

Не бийте дитину, тому що завтра ви вже не зможете вплинути на її поведінку.

 

Чи правильно не розмовляти з дитиною,

для того щоб її покарати?

Деякі батьки насправді вважають, що краще на дітей не кричати, не бити їх, а на якийсь час позбавити свого спілкування, тобто не розмовляти та взагалі не звертати увагу на дитину.

«Я пам’ятаю, у моєму дитинстві тато практикував таке: я щось скою не так, а він раз – і замовчав. Ненадовго, усього на годину – дві, не більше. Але я за цей час так сильно переживала, мені здавалося, що покарання ніколи не завершиться, що тато мене не любить. Для мене таке покарання було найстрашнішим, тому я ніколи не застосовую його до своїх дітей і нікому не раджу», - запевняє молода жінка, яка сама виховує двох малюків.

Неправильно вважати, нібито моральне покарання ранить менше, ніж покарання фізичне. Насправді таку самотність дитина переживає іноді навіть значно яскравіше й сильніше, ніж ляпанець або окрик батька. Спочатку малюк не розуміє, що саме відбувається. Він звертається до мами або до тата, і так відчуваючи гостре відчуття провини. Адже, як правило,діти, які почуваються винними, прагнуть отримати підтримку батьків. І в цей момент дорослі припускаються помилки, позбавляючи малюка своєї підтримки, ніби говорячи: «Тепер ти сам за себе, я тобі не допоможу, розв’язуй ситуацію самостійно». Але як це робити, малюк поки не знає. Він ще розуміє, що потрібно зробити: попросити пробачення, заплакати, склеїти розбиту чашку, піти геть із маминих очей… А батько продовжує мовчати, і поступово малюкові стає страшно, тому що він почувається розгублено. Як же так, мама, найрідніша і найближча людина, раптом не посміхається, не підходить, не розмовляє! Іноді діти навіть відчувають сильний стрес від такого покарання. Вони можуть протестувати, поводитися ще гірше, щоб привернути батьківську увагу. Або починають плакати, щоб мама нарешті зглянулася й вибачила, припинивши бойкотувати. Як правило, у такому випадку дитина не сприймає ваші виховні впливи, забуваючи, за що ж її так жорстоко покарали.

Сімейний кодекс України

 

 

Стаття 150. Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини

     1. Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

     2. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

     3. Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

     4. Батьки зобов’язані поважати дитину.

     5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї.

     6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

     7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

 

     Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав

     1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

     а) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважних причин і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування;

     б) ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;

     в) жорстоко поводяться з дитиною;

     г) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

    д) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

    е) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

 

   

     1. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім’ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров’я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

 

     Правові наслідки позбавлення батьківських прав (відповідно до ст.166)

     Особа позбавлена батьківських прав:

-         перестає бути законним представником дитини;

-         втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім’ям з дітьми, право на утримання від дитини;

-         не звільняється від обов’язку по сплаті аліментів.

 

     Стаття 184. Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей (Кодекс України про адміністративні правопорушення)

     Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне за собою попередження або накладання штрафу.

     Вчинення неповнолітніми віком від 14 до 16 років правопорушень та діянь, що містять ознаки злочинів, тягне за собою накладання штрафу на батьків.

 

     Стаття 166. Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (Кримінальний кодекс України)

     Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов’язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки, - карається обмеженням волі від 2 до 5 років або позбавленням волі на той самий строк.

 

 

       виконавчого комітету Кіровоградської міської ради за адресою: вул. Велика Перспективна, 41, каб. 104, 105, 108,109, 110, або за телефонами: 24-37-05, 24-99-82, 22-06-76, 22-24-18.

     Кримінальної міліції у справах дітей Кіровоградського міського відділу УМВС України в Кіровоградській області за адресою: вул. Жовтневої Революції, 58, або за телефоном 102.

     Кримінальної міліції у справах дітей Ленінського відділу міліції Кіровоградського міського відділу УМВС України в Кіровоградській області за адресою: вул. Дворова,6.

     Кіровоградського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за адресою: пров. Будьонного, 3, або за телефонами: 32-04-79, 32-04-78.

     Комунальної установи «Притулок для дітей «Надія» служби у справах дітей Кіровоградської обласної державної адміністрації за адресою: вул.Бєлінського,3 або за телефонами: 34-20-94, 34-20-95.

 

Робимо з дитини помічника

 

Починати привчати дитину до праці необхідно з самого раннього дитинства. Дошкільнятам цілком під силу нескладна допомога батькам по господарству, а от діти молодшого віку схильні розглядати роботу по дому як гру. Доручені обов'язки дитина виконує краще, якщо добре розуміє їхню користь для сім'ї, і отримує похвалу та винагороду.

На перших порах, даючи дитині якесь доручення, батьки повинні бути впевнені, що вона з ним упорається і не буде протестувати. В іншому випадку маля може втратити інтерес до допомоги батькам у домашніх справах.

Чи повинні батьки дозволяти дитині допомагати їм у домашніх справах?

Батьки обов'язково повинні заохочувати добровільну ініціативу малюка допомогти, в іншому випадку вони відіб'ють у нього бажання допомагати. Навіть якщо дитина пропонує допомогу не вчасно і не до місця, батьки, тим не менш, не повинні відкидати її.

Якщо малюк загорівся бажанням зробити щось явно непосильне, дорослим слід переключити його увагу на більш легке завдання, підкресливши при цьому його важливість. Приміром, замість забивання цвяхів можна запропонувати маленькому помічникові вибрати цвяхи потрібного розміру, а якщо дитина хоче допомогти в приготуванні обіду, його можна попросити розкласти продукти на столі в певному порядку і по категоріях.

У якому віці дитина може допомагати батькам?

Ледве навчившись ходити, малюки починають наслідувати поведінку дорослих. Цим можна скористатися при прибиранні квартири, поступово привчаючи малюка правильно складати свої іграшки. У віці півтора року дитина цілком здатна на прохання дорослих взяти ту чи іншу річ і покласти її на те місце, де їй належить лежати.

Таким чином, у дитини буде не тільки закріплюватися звичка до акуратності, але і розвиватися пам'ять. Після того, як малюк виконає прохання, його необхідно похвалити, а якщо він у чомусь помилився і зробив неправильно, лаяти його не слід. Починаючи з двох років, дитину можна привчати складати свій одяг перед сном, використовуючи при цьому елементи гри.

У три роки йому вже можна доручати більш складні завдання - наприклад, витирати крихти зі столу або пил з полиць, поливати квіти, витирати посуд. Батькам слід бути готовими до того, що перші досліди виявляться невдалими, але з часом малюк придбає необхідні навички.

Після трьох років діти з великим інтересом спостерігають за тим, що роблять батьки по будинку, і цим теж не слід нехтувати. Кожним новим дорученням малюк буде пишатися, оскільки тим самим батьки визнають його «дорослість» і вправність.

Як залучити дитину до домашніх справ, якщо вона не хоче?

Будучи зовсім маленькою, дитина охоче виконує всі прохання батьків, але після трьох років вона може почати проявляти впертість, вередувати і відмовлятися. У таких випадках дорослі не повинні підвищувати тон або наказувати. Їм необхідно пам'ятати, що дитина робить щось не по своїй волі тільки в тих випадках, коли їй це вигідно, або ж зі страху покарання.

Для того щоб дитина щось робила по дому, їй необхідно про це нагадувати, але як можна тактовніше. При цьому батькам можуть допомогти різного роду «нагадалки», роль яких можуть виконувати будь-які предмети - іграшки, картинки і т.п.

Інший спосіб зацікавити дитину - очікування винагороди. При цьому не слід переводити всі відносини на комерційну основу, достатньо пообіцяти нагороду не за конкретну «добру справу» або виконаний «обсяг робіт», а після закінчення певного терміну (наприклад, у найближчі вихідні або через тиждень).

Корисно також додати в роботу по дому дух змагання («хто швидше?»). Після закінчення роботи дитині необхідно подякувати, підкресливши важливість і користь того, що вона зробила.

 

Що НЕ потрібно робити батькам сором’язливих дітей

 

-       Постійно говорити при дитині (і без неї також): «Вона в нас така сором’язлива. Це табу.

-       Жартувати й висміювати в присутності інших.

-       Спеціально культивувати незручність і комплекс «бридкого каченяти» у дитини.

-       Говорити про те, що дитина не так розумна, як ви хотіли.

-       Провокувати невпевненість і тривожність  дитини.

-       Перетворювати свою дитину в Попелюшку або солдата.

-       Не дозволяти гратися з іншими дітьми й ізолювати від однолітків.

-       Підкреслювати незахищеність дитини, її несамостійність і залежність від інших (від батьків зокрема).

-       Сварити дитину за те, що вона сором’язлива, боязка.

-       Проявляти постійну тривогу і страх за життя та благополуччя дитини.

-       Постійно принижувати дитину, знижуючи рівень її самооцінки.

-       Не забувайте, що в дитини є очі і вуха. Реакцію на її поведінку бачить на вашому обличчі.

 

Що потрібно робити батькам сором’язливої дитини

 

-       Підвищувати рівень її самооцінки.

-       Бути делікатним, не розчаровуватися у своїй дитині.

-       Бути емоційно відкритим до дитини.

-       Робити все, щоб дитина не почувалася незахищеною і залежною від вас.

-       Гасити тривогу з найменшого приводу.

-       Учити дитину самоповаги (на власному прикладі).

-       Учити розумного ризику, переживати поразку.

-       Формувати навички спілкування.

-       Навчати цікавих ігор, у які можна грати з іншими дітьми.

-       Допомогти знайти друга, який міг би захистити дитину в колі однолітків.

-       Заохочувати ігри з ровесниками.

-       Не порівнювати зовнішній вигляд дитини з іншими дітьми, не оцінювати переваги дитини «за шкалою краси».

-       Дитина повинна відчувати свою неповторність.

-       Не дозволяти іншим дорослим критикувати вголос розум і зовнішність вашої дитини.

-       Любити свою дитину.

-       Спілкуватися з нею, приділяти свій час не для навчання, а для розвитку дитини.

-       Співчувати дитині, підтримувати її.